Ну, як же так, старий?! Куди ж ти дівся?!
Чому без попередження пішов?
Чом на півслові обірвав ти пісню,
Не доспівавши про життя й любов?
А ти мовчиш незвично і затято,
Уже не чути іскрометний сміх.
І дивишся, немовби винуватий,
На мене з фотокарточок своїх.
Зненацька, як ні в чому не бувало,
Забрав з собою всі свої жалі.
Ще на одного друга менше стало,
Ще на поета менше на землі.
Та все одно ми стрінемося скоро:
Я до пори тієї підожду,
Коли ми вдвох про вірші поговорим
Уже не тут – в небесному саду…
Василь Головецький
Comments