Пам’яті В’ячеслава Шнайдера

Ну, як же так, старий?! Куди ж ти дівся?!

Чому без попередження пішов?

Чом на півслові обірвав ти пісню,

Не доспівавши про життя й любов?

А ти мовчиш незвично і затято,

Уже не чути іскрометний сміх.

І дивишся, немовби винуватий,

На мене з фотокарточок своїх.

Зненацька, як ні в чому не бувало,

Забрав з собою всі свої жалі.

Ще на одного друга менше стало,

Ще на поета менше на землі.

Та все одно ми стрінемося скоро:

Я до пори тієї підожду,

Коли ми вдвох про вірші поговорим

Уже не тут – в небесному саду…

Василь Головецький