Вероніка Кавун Народилась 15 червня 1985 р. в Житомирі. У 2001-2002 р.р. навчалась у школі в США. За фахом журналіст (ЛНУ). У Житомирі входила до мистецької гільдії “ Неабищо “. З 2003 р. член СПУ. Лауреат конкурсу “Гарнослов“. Автор низки поетичних збірок. Тепер постійно мешкає у США.
*** Справедливості ради Пустіть же мене на свободу Переріжте мотузку Що в’яже мене із вами Я зірок наковтаюсь [пекучих і пряних – зі сходу] Нашаткую міста На проспекти Будинки та храми Відпустіть ради Бога [Ну люди ви чи не люди?!] Бо несила терпіти [Коли вже зотліє терпіння?] Відпустіть на прогулянку Натовпом і по безлюддю На шпацір по перилам балконним Карнизам та ринвам. Я вам потім віддячу Коли ви так само як [тіло] Зажадаєте волі – А ні в кого буде просити. Відпустіть же нарешті! Пронафталінені крила В мене у шафі Тренуються знову летіти.
*** Заварюю біль У чашці вчорашнього чаю Загвинчую до вух тишу Аби не чути Як здивовано ревуть стада слів Загнані під шкіру Нанизую на пальці образи Одна Друга Третя Аби так голосно не дихали в потилицю коли я за звичкою влазячи вранці у власне тіло помічаю у ньому когось іншого -Агов! Є тут хто??!
*** Те море, де всі твої вже ненароджені діти розтануть крупинками цукру його не торкнеться істота жіночої суті. тебе вмурувала б до себе я запахом власним, але хіба можна цемент називати любов’ю? тому так покірно ковтаємо ліки та клятви і наші тіла боїмось роз’єднати, як мушлю – від страху, що зрітимо там не перлина, а камінь…
*** Буду вчитися щастя ковтати його, як пігулки навіть коли грім дощу запивати нічим Дресирований настрій садити собі на руки і чесати за вушком щоденну осінню вічність Треба вчитись радіти хоч на зубах і зав’язла усмішка, як учорашня жувальна гумка Пошукаю-но світла в аптечці між капсул та мазей Буду пити щоранку по -надцять крапель на цукор Невідомі діагнози кардіограми нерівні Лихоманить мою вже хронічно застуджену совість Дієтичними фразами з ложки годую віру “Терапія любов’ю Одужання обов’язкове “
Comments