…Дванадцятого липня йому б мало виповнитися 95 років. Заслуженому працівнику культури, залуженому діячеві мистецтв України, лауреатові літературних премії імені Остапа Вишні та премії «Пам’ять», авторові 20 поетичних книжок, та вже народної пісні «А льон цвіте синьо…», уродженцю Коростенщини Василю Юхимовичу.
З цієї нагоди до районної бібліотеки імені Миколи Сингаївського з’їхалося немало гостей, шанувальників творчості Василя Лукича. Вони відвідали читальню, ознайомилися з куточком-музеєм автора невмирущої пісні про чорнобривців і стареньку матір… А в рідному селі Сингаях земляка-поета й журналіста В. Юхимовича, на його садибі-музеї, відбулися урочистості, участь в котрих взяли голова Коростенської райради Василь Клименко та заступниця голови Коростенської РДА Наталія Тертична, керівники відділів культури міста й району Ольга Козаченко та Лариса Бондар, голова селищної ради Володимир Антонюк, очільниця Житомирської обласної організації НСПУ Світлана Гресь (Штатська), організатор заходу, директор музею, заслужений журналіст України Віктор Васильчук, лауреати премії імені Василя Юхимовича: Тетяна Микитчук, Оксана Геращенко, Галина Цепкова, Ллія Бех з Коростеня, Анатолій Клюско зі Звягеля, Василь Сташук з Малина, Анатолій Сірик з Житомира, юна літераторка зі Звягельщини Софійка Сова, педколектив Грозинської гімназії на чолі з директором Ігорем Харченком, письменники з різних куточків країни, рідні іменинника та односельці. Натомість вони висловили свої віншувальні промови, поділилися спогадами про нього, співали пісень, читали вірші.
Зокрема, письменник й критик з Житомира Анатолій Сірик запропонував відзначити 100-рччя Василя Лукича спільно з громадою Вінниччини, де він навчався і певний час жив і працював.
Згадали присутні добрими словами й ще одного земляка, що народився в сусідніх Шатрищах – Миколу Сингаївського. «Ми, українці, завжди будемо нескореною і монолітною нацією допоки пам’ятатимемо про своїх величних побратимів», – зазначив письменник із древньої Балти, що на Одещині, Сергій Мартинюк.
Віктор Васильчук, який співпрацював та дружив з ними, розповів, як майстри опікувалися його долею та допомагали творчо зростати. «Вони, ніби хрещені батьки мої, і я завжди пам’ятатиму їх добро і підтримку, наведу слова ще одного мого друга Василя Остапчука, який сказав: «Благородна то справа завжди пам’ятати про тих, кого вже немає з нами…».
… А високо в небі, над садибою, раптом з’явилося два бузьки, які довго кружляли над мальовничим деревлянським селом, батьківщиною справді великих поетів. Відтак наведу насамкінець слова одного з перших відвідувачів музею в Сингаях Євгена Дударя, який сказав: «Я просто вдячний, що ви не забуваєте тих людей, які справді були окрасою краю і всієї України, і які зробили чимало і для українського слова, і для української душі. Кожен є величина своя. І Василь Лукич, зокрема, – це постать в Україні, в літературі, у Всесвіті!».
Світлана ЮЛІНА. Фото автора.
Kommentare